Думку, що її винесено в заголовок, було висловлено в кількох виступах учасників відкриття XХII Міжнародної науково-практичної конференції “Відновлювана енергетика та енергоефективність у XXI столітті”, присвяченої 30-річчю незалежності України. І не лише висловлено, але й проілюстровано цифрами, адже за останні 5 років частка “чистої” енергії в загальному енергобалансі нашої країни зросла майже вдвічі.
Конференція пройшла впродовж 20 і 21 травня на базі КПІ ім. Ігоря Сікорського. Через пандемію COVID-19 працювала вона у режимі онлайн, але, як зауважив модератор першого її пленарного засідання директор Інституту відновлюваної енергетики НАН України, науковий керівник кафедри відновлюваних джерел енергії факультету електроенерготехніки та автоматики КПІ ім. Ігоря Сікорського, член-кореспондент НАН України Степан Кудря, з одного боку, робота у віддаленому режимі – це погано, але з іншого – у конференції змогли взяти участь значно більше людей, ніж зазвичай – усього понад 250 науковців разом з юними дослідниками з МАН. З доповідями на ній виступали науковці з Норвегії, Німеччини, Польщі, Узбекистану та, звісно, України.
Про те, наскільки значне місце займає ця тематика в роботі КПІ ім. Ігоря Сікорського, нагадав у своєму вітальному слові до учасників конференції ректор університету Михайло Згуровський: “Для КПІ розвиток “зеленої енергетики” є надзвичайно важливою справою. Ще в 1979 році, коли в Радянському Союзі енергетика розвивалася переважно на викопних видах палива за винятком невеликої частки гідроенергетики, ніхто не міг і подумати, що слід займатися якимись нетрадиційними її напрямами. Їх вважали навіть екзотичними. І тут ми маємо віддати належне прозорливості нашого тодішнього ректора, відомого вченого в галузі енергетики Григорія Івановича Денисенка та його школи, які своїми дослідженнями закладали основи використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в нашій країні. Частина з учасників цієї конференції є його учнями. Степан Олександрович Кудря перейняв його естафету і нині консолідує навколо своїх досліджень велику кількість однодумців, фахівців, учених і педагогів. Виходячи з тенденцій розвитку ВДЕ, у 2002 році ми відкрили кафедру відновлюваних джерел енергії, дуже тісно співпрацюємо з Інститутом відновлюваної енергетики НАН України. У цих двох структурах працює практично одна й та само команда…”
Привітав науковців і виконувач обов’язків голови Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Костянтин Гура. “Весь світ обрав “зелений” шлях розвитку. Весь світ працює над декарбонізацією. І в цьому контексті розвиток науки, розвиток досліджень, нові ідеї, нові проєкти – це те, що стимулює прогрес, який вкрай потрібен Україні, – наголосив він. – “Зелена енергетика” – це та сфера, яка продовжує свій розвиток попри всі кризові явища. Навіть у минулому “ковідному” році “зелена енергетика” була тим сектором, який продовжував залучати інвестиції в економіку України: 1,2 млрд євро прийшло торік в наші “зелені” проєкти… Скажімо, загальний потенціал заміщення газу за рахунок біоенергетики – це 25 млрд кубічних метрів газу на рік. Так само величезним є потенціал розвитку водневої енергетики. Україна є партнером ЄС в розвитку водневих технологій, і це потенційні величезні інвестиції”.
А Матеуш Бялас – виконувач обов’язків директора представництва Польської академії наук у Києві, яке вже традиційно виступило одним із співорганізаторів конференції, зауважив, що забезпечення зростання частки енергії, отримуваної від ВДЕ, неможливо досягти без налагодження дієвої співпраці науковців, які працюють в університетах і дослідницьких організаціях різних країн, зокрема Польщі та України.
Зрозуміло, що учасники конференції на секціях розглядали конкретні питання. Загальний напрям і тональність цих обговорень до певної міри задала доповідь Степана Кудрі “Стан та перспективи розвитку відновлюваної та водневої енергетики в Україні”, якою відкрилося перше пленарне засідання конференції. На початку доповідач нагадав про дві з сімнадцяти Цілей сталого розвитку, що були сформульовані на Саміті ООН зі сталого розвитку в 2015 році, і які безпосередньо стосувалися багатьох учасників, котрі здебільшого представляли не лише підприємства та дослідницькі організації галузі, але й університети – це “Якісна освіта” і “Відновлювана енергія”. Українські вчені, на його думку, постаралися об’єднати ці два напрями в такий спосіб, який дозволяє отримати найкращі результати. Це відображено в структурі Інституту відновлюваної енергетики НАН України з його освітньо-науковими підрозділами, і в діяльності кафедри в КПІ.
Якщо ж розглядати ці цілі окремо, то підтвердженням наполегливої праці в напрямі забезпечення якісної освіти є результати діяльності кафедри відновлюваних джерел енергії. За час свого існування вона вже виховала 264 бакалаврів, 93 спеціалістів та 108 магістрів, на ній підготовлено 5 кандидатських і 2 докторських дисертації, відкрито спеціалізовані навчально-наукові лабораторії, в тому числі й за активною організаційною та фінансовою участю польських партнерів. До цього варто додати, що навіть на цій конференції працювала окрема молодіжна секція, де зі своїми доповідями виступали школярі-члени Малої академії наук (докладніше про їхні роботи читайте в матеріалі “Про наймолодших учасників конференції з відновлюваної енергетики та їхні доповіді”).
Що ж стосується руху в напрямку другої цілі, то наочним свідченням просування по цьому шляху є статистика, яку навів Степан Кудря: “Україна вже досягла великих успіхів у розвитку відновлюваної енергетики. Сьогодні ми маємо 8,5 ГВт електричної генерації від відновлюваних джерел. Якщо цю потужність перерахувати на блоки АЕС, то стільки генерують 8 блоків. Відновлювану енергетику вже не зупинити. Вона буде тільки розвиватися. До цих процесів уже підключаються й атомники, і тепловики. Те, про що ми недавно лише мріяли, вже перетворюється на реальність”. Отож, якщо в Україні у 2015 році частка ВДЕ у виробництві електроенергії складала 5%, то в 2020 р. вона досягла 9,2%, у 2025 р. має скласти 13,1%, а в 2035 р. – 20,3%.
Але ВДЕ – це не лише електрогенерація, хоча впродовж останніх двох років вона й розвивається особливо стрімко. І хоча по тепловій енергії і транспорту справи є трохи гіршими, але все потроху вирівнюється й там, тому планується, що загальний обсяг енергії, отриманої в Україні від відновлюваних джерел, до 2035 року становитиме 35%.
Відновлювані джерела енергії є доволі різноманітними, тож тематика секцій конференції та доповідей на них стосувалася вирішення проблем вітроенергетики, сонячної енергетики, використання енергії біомаси, гідроенергетики, геотермальної енергетики, водневої енергетики, енергетики довкілля (теплових насосів) тощо. Скажімо, окрему секцію було присвячено успіхам та проблемам, які стоять на шляху розвитку дуже перспективної водневої енергетики, на ній розглядалися як загальні питання використання водню як джерела енергії, так і питання отримання “зеленого” (або відновлюваного) водню для енергетичних та інших потреб.
До слова, потужний розвиток відновлюваної енергетики останніх часів створив проблему, про яку мало хто думав ще кілька років тому. На неї, серед інших, звернув увагу учасників конференції професор Інституту теплоенергетики Варшавської політехніки Конрад Швірські. Він зауважив, що за умови збереження нинішніх темпів декарбонізації, вже приблизно за 20 років у Європі просто відпаде потреба у підготовці в університетах фахівців для роботи в “класичній”, ґрунтованій на використанні викопних джерел, енергетиці, отож це слід враховувати при розробці освітніх програм для майбутніх інженерів-енергетиків. Утім, головним питанням, яке він порушив у своїй доповіді, було обґрунтування можливості вирішення багатьох екологічних та економічних проблем Польщі шляхом спорудження і використання офшорних вітроелектростанцій (у даному контексті цей термін стосується не сумнозвісних схем ухиляння від податків, а вітрових електростанцій, які працюють у морі – від англ. off shore, тобто поза берегом, біля берега).
Взагалі тематика доповідей конференції вирізнялася широким розмаїттям. Цікавість до них з боку науковців, представників влади та фахівців-практиків є зрозумілою: ширше впровадження технологій ВДЕ дійсно здатне забезпечити подолання багатьох проблем оздоровлення довкілля та підвищення енергоефективності, які накопичувалися роками. Тому на часі не лише накреслення стратегії та ключових завдань, які слід вирішувати в процесі Енергетичного переходу, тобто повної відмови від викопних джерел енергії, а й робота над конкретними проєктами та задачами. Їм і було присвячено більшість доповідей на секційних засіданнях. Не наводитимемо їхній перелік, оскільки стосувалися вони, здебільшого, дуже спеціальних питань.
Насамкінець учасники конференції ухвалили резолюцію, в якій окреслили низку завдань, що потребують першочергового вирішення, й перелік найперспективніших напрямів досліджень, які ближчим часом визначатимуть тенденції розвитку галузі.